Чому херсонці не їдуть з міста
Своїми думками з цього приводу поділилась відома херсонська блогерка, письменниця Олена Маляренко:
- Мої друзі протягом останніх років, а особливо місяців, опинилися за кордоном. Війна розкидала їх у Штати й Італію, Чехію й Німеччину, Іспанію і Польщу, Швецію і Бельгію, Канаду та Австралію, навіть Росію й Білорусь. І останніми днями в мене часто питають: ти - будеш виїжджати?
Ні. Бо я не можу. В мене нема маленьких дітей чи старих батьків, яких я маю рятувати, мігруючи. У вас є - ви маєте їхати, щоб дати їм шанс, навіть не соромтеся цього.
У мене нема великих статків чи грошей, які треба зберегти, вивозячи. Я не спеціаліст рідкісної професії, на якого чекають за кордоном. Ви можете, хочете - ваше право.
Ще є ті, хто виїжджає щоби якимсь дивовижним промислом Божим прокласти путь, і потім приймати й оболаштовувати в мирних чужих землях наших постраждалих і нужденних. Дивовижні люди.
На жаль чи щастя, я й цього не вмію. За все своє життя я опановувала лиш ті професії, які потрібні були людям саме тут, в Україні. І єдина моя цінність - це моя неадекватна персоналія.
Де я ще, отака от, буду потрібна? Тільки на своїй землі. Я пишу про неї. Кому це треба у Франції чи Новій Зеландії? Я молюся за неї. Чи не найкраще це робити тут, в Україні?
Де у мене чоловік, якому я потрібна і який ніде не поїде. Де могили предків. Де улюблена церква. Де Дніпро і плавні, у яких пройшло дитинство. Де дорога на Станіслав, де лиман і степ.
У мене тут, в Україні вся рідня, розкидана по закутках. Всі тут. Я вмію бути тільки українкою. Куди ж я побіжу? У пошуках чого? В мене все є: рідна земля під ногами, рідне слово в серці, Бог у душі. Двірником я і тут знадоблюся.
Без пафосу і пози, без осуду чи докору іншим я повторю за чудовим священником із Донецька Олександром Зайцевим його слова: "Я хочу бути готовий тільки до еміграції на Небеса".
От і я хочу. Скільки Бог дозволить - хочу бути тут. А там як Він дасть. Я не зарікаюсь, але... як там у Псалтирі: "Куди я сховаюся? Від Духа Твого куди побіжу? Піду я на небо - і там Ти. Увізьму крила в зорі й перелечу на край моря - і Там ти. Ззаду та спереду обіймаєш мене і тримаєш мене у міцній руці Твоїй". За такого сусідства й підтримки - можна бути готовим до всього.
Чи страшно? Так. Воювати я не вмію. Ненавидіти не навчилася. Буває страшно. Але... Я хочу молитися за свою землю і свій народ на своїй землі. Це в мене неможливо забрати нікому, а сама я не віддам. Бо... з чим я тоді залишуся?
Олена МАЛЯРЕНКО
Примаченкового голуба вам на підтвердження.
