Фотографія – лише відбиток реальності, а людська фантазія – безмежна
Гуцули люблять гарно вдягатися. На Великдень, звичайно, кожен теж надіває на себе все, що лише у нього є найкращого. Дівчата особливо старанно заплітають свої «уплітки», надівають стародавні «згарди», найліпші запаски з золотими нитками. Доречі, саме із Західної України до нас прийшли жіночі прикраси: «ґердани», «згарди», «силянки», «кризи», які на сході України були мало відомими.
Чоловіки йшли до церкви у святковому вбранні, а жінки переодягались десь в кущах, аж перед храмом. І за п'ять хвилин з зацофаних селянок перетворювались на писанки. Замилування до прикрас у гуцулів велике. Тягар тих нагрудних окрас доходив у деяких жінок до ваги кількох кілограм.
У давнину одяг був надзвичайно дорогий, передавався з покоління у
покоління. I гуцул гуцула міг убити за нього. А ще - за зброю. Вважалося, що
озброєний гуцул - нормально одягнений гуцул. Якщо за своїм широким поясом маєш
лише два пістолі, то ти, певно, бідний чоловік. Стріляти люблять і досі: на
Водохрещі, на храм. Звісно, лише вгору. Зараз ніхто зі зброєю ні на кого не
кидається, а раніше часто доходило до "головництва" (це коли топірцем
по голові).
Люди гарячі до безмежжя, але й напрочуд делікатні, уміють себе стримати. Дуже ввічливі, з генетичною внутрішньою культурою. Звертаються виключно на «ви», хай навіть до хлоп яка-шестикласника. I від того, що дуже гарячі, гуцули здавна не пили спиртного. На все весілля (двісті чи й більше людей!) виставляли чвертку горілки. З однієї чарочки всі накуштуються й кажуть: «Понюхав корка». Що було, те було, вбивали запросто, але - «справедливо». Адже гуцули були й залишаються глибоко віруючими. Стільки церковних свят, як у них, немає ніде.
