Українські жінки - не лише надзвичайно мужні та сміливі, як вже напівлегендарна Анастасія Лісовська-Роксолана, але й талановиті поетеси та письменниці. Одна з яких буде "вічно жити, бо в серці має те, що не вмирає"!
Золотаве волосся в'ється,
І блакитнії очі блищать.
Та Настусею бранка зветься
А везуть її продавать.
Нитка спогадів сумно в'ється
Роксолани, малої Гюррем,
Та ховаючи сльози, сміється,
У душі зневажає гарем.
Місто рідне в огні палає.
Білий цвіт у крові потопав.
Серце спокою й досі не знає,
Бо те місце воно пам'ятає
Де Рогатин колись стояв.
Пісні линуть з тяжкої неволі
Роксолани, малої Гюррем.
В них і сум, і печалі, і болі...
Та летять на Вкраїну, на волю,
Покидаючи страшний гарем.
А крізь сльози дівчина сміється,
І заплакані очі блищать.
Роксоланою бранка зветься,
Хоч Настусею треба звать.
Папір, акварель, акрил, друк целофаномУкраїнські жінки - не лише надзвичайно мужні та сміливі, як вже напівлегендарна Анастасія Лісовська-Роксолана, але й талановиті поетеси та письменниці. Одна з яких буде «вічно жити, бо в серці має те, що не вмирає»!
Звичайна дівчина з Волині
З душею гордою була.
Вона зросла на Україні.
Страждань і горя зазнала.
Любов та шану і донині
За пісню щиру тут знайшла
Звичайна дівчина з Волині.
Папір, акварель, акрил, друкування сірниковою коробкою Полум’яне слово Кобзареве надихає на поетичну творчість, присвячену любові до Батьківщини та до малої Батьківщини - Таврії...
Мій рідний край,
Моя родина,
Моя барвиста,
Сонячна Вкраїна,
Люблю тебе!
Твій солов'їний спів,
Твої степи, озера, ріки,
Що в серці залишаються навіки.
Не знаю я,
Чи є така на світі сила,
Щоб винести змогла
Той голод, холод, війни, кров,
Щоб всі незгоди поборов
ти вижила.
Тож розквітай надалі.
Будь щаслива!
Бажаю долю радісну тобі.
Нехай не буде горя, сліз, журби.
Найкраща будь!
Щиро вірю, що до України повернуться врешті-решт і мир, і кохання, і щастя...
Лиш сонце у ріднім краю.
Теплом обійме та спитає :
"Чи любиш країну свою?"
А може я звикла до неї.
До свіжості неба і хмар.
До ніжності вітра, до степу,
І навіть... до зелені трав.
З калиною я поцілуюсь.
І терен - надійний мій друг.
Вербі довгокосій скажу я:
«Ти краща, найкраща з подруг»
Ромашку малу приголублю.
Тополя ж голубить мене.
Як затишно в рідному краї!
Де доля нас радо плекає,
незабутні спогади...Я віночок плету.
Квіти в коси вплітаю.
І ромашки й волошки...
Я їх різні збираю.
Сонце світить ясне,
Бджоли в полі літають.
Я віночок плету.
Гарну пісню співаю.
Я співаю про степ,
Про Дніпро і калину,
Про стежину мою
І про рідну хатину.
Ця хатинка мала
З дерев'яним порогом
Щастя й долю дала,
Освятила дорогу.
Я віночок плету,
В довгі коси вплітаю
На рушничку, що бабця дарувала
Троянди квітнуть, голуби летять.
Які у них великі дужі крила!
Як хочу я й собі такії мать!
У небо піднімаєшся все вище...
Дерева, люди, села і міста...
До сонця ближче, ближче, ближче...
Перед очима - божая краса!
Перед очима - весь мій краю рідний.
Степи ковильні й трави запашні.
Міста великі й люди гарні, вільні...
Я бачу все, неначе увісні.
Я чую спів дзвінкий, це спів дівочий.
Цей чистий спів луна серед степів.
І спів веселий гарний парубочий.
Зливавсь разом із шепотом лісів.
На рушнику, що бабця дарувала
Троянди квітнуть, голуби летять
Які у них великі дужі крила!
Як хочу я й собі такії мать!
Мала Батьківщина... Це не лише неозорий Таврійський край, а ще і рідна батьківська хата, улюблена стара вишня та всі пам’ятні місця, які так часто згадуємо, коли подумки повертаємось у дитинство...
Я дитинство згадаю
Босоноге, веселе
У Таврійському краї.
Біля хати ожина.
Рясно клен зеленіє.
Уквітчалась калина
Так, що серце радіє.
Он бузок край дороги.
Вишня мамина квітне.
Сонце ясне та тепле.
Воно завжди привітне...
Не розплющую очі.
Я з дитинством стрічаюсь.
Дуже лагідно, щиро
Я йому посміхаюсь.
Поетичні замальовки з життя.... Херсонська осінь - чудова пора року. Поетична та ніжна. Справжня пані...
Заквітчала коси пишні
Милолиця Осінь.
У берізки - золотаві
І руді із вишні.
Довгі сині, голубії
Дощ дарує коси
Незвичайні, файні,
Милі. Сонце - золотії.
Кучерявить ковилою
Степ осінній коси.
Мла їх раненько-раненько
Скраплює росою.
Ця поетична мініатюра була написана під впливом чудових краєвидів біосферного заповідника Асканія-Нова. Поетична згадка...
Швидкий біг... Вільний лет...
по траві шелесткій...
наче вітер несе
цих оленів легкий.
Ноги тонкі, прудкі,
нашорошені вуха.
Всі, як стріли стрімкі,
у напрямленні руха.
Ось табун пролетів.
І не чути його...
Зник в далечі степів...
І ні сліду його...
На полиці, поряд з книжками, зручно влаштувалась невелика лялька - колись давно це був дуже бажаний та омріяний дарунок. Зараз - лише приємна згадка...
ЛЯЛЬКА ОЛЕСЯ
Лялька Олеся -
Святковий дарунок
Ти - найгарніша
З усіх.
Платтячко синє.
Кофтинка в малюнок
Личко блищить,
Наче сніг.
Очі блакитні
А губки рожеві
Гарна, мов писанка вся.
А чи ж в житті
Ця тобі допоможе
Справжня лялькова
Краса?
Вправність у малюванні досягалась щоденною кропіткою працею. Але будь-які перепони - ніщо, у порівнянні з насолодою творчості та радістю від досягнення мети. Навіть від маленької перемоги...
ДОТИК ПЕНЗЛИКА НЕСМІЛИЙ -
розквітають щастя квіти.
І сміються золотаві
соняхи - тендітні діти.
"Пітушіння" та "зернятки" -
"бігунець" злітає стрімко.
"Вусики" і малі "пуп'янки"
- народилась нова квітка.
Посміхається, радіє.
Пелюстками виграває
Петриківська дивна квітка
Сонцем душу зігріває.
Велике свято, нажаль вкотре було затьмарене війною. Але щирі молитви продовжують закривати небо над Україною...
ВЕЛИКИЙ СПАС
Великий Спас.
У церкві руханина
Якийсь безладний
той живий потік.
Хоч трохи лайки,
трохи штовханини,
Але кожен свій собі
торує путь.
Великий Спас!
Зійшлись Земля і Небо!
І лине дзвін - мелодія свята.
Великий Спас!
Спаси ти Україну!
Допоможи! Дай долю,
дай життя!
Пошли любові вогник,
що світити буде вічно.
Тоді стежини й тропи
шлях нам прокладуть.
Святим вогнем
сіятиме сердець багаття
І з ним вони в один,
в один потік зійдуть.
Дорога стане і міцна
й широка.
І Бог благословить
Та освятить наш путь.
Aвтopкa пeйзaжiв тa вipшiв - Taмapa Kaчaлeнкo
